В Україні існує значна кількість споживачів електричної енергії, які є власниками електричних мереж, через які здійснюється електропостачання інших споживачів. При цьому, електрична мережа – це сукупність енергетичних установок (підстанцій, розподільних установок та ліній електропередачі, які їх з'єднують) для передачі та розподілу електричної енергії. Відсутність обслуговування та контролю за функціонуванням такої інфраструктури незмінно викликає проблеми якості, безпечності та безперебійності електропостачання споживачів, так званих субспоживачів, які, по суті, стали заручниками бездіяльності власників електричних мереж. Наразі, такі споживачі, що здійснюють розподіл електричної енергії іншим, формують своєрідну особливу групу непобутових споживачів.

Для прикладу, у м. Бориспіль й багатьох селах Бориспільського району Київської області дуже багато підстанцій, збудованих різними підприємствами чи навіть мешканцями в складчину. Так, за інформацією Бориспільського районного підрозділу (далі – РП) оператора системи розподілу (далі – ОСР), майже половина підстанцій у районі та районному центрі не є власністю РП.

Загалом, кількість трансформаторних підстанцій ТП 6-10/0,4 кВ у Київській області, які знаходяться у власності споживачів електричної енергії, становить 10 568 штук, а у ОСР – 10 933 штук. Крім того, ПС 35-110 кВ, які знаходяться у власності споживачів, складають 30% від загальної кількості в області. Це суттєво впливає на якість та безперебійність електропостачання, оскільки такі абонентські об’єкти та мережі у більшості випадків ніхто не обслуговує. І така тенденція спостерігається у всіх регіонах України. Вочевидь, що забезпечення надійного та якісного електропостачання споживачів вирішити лише за рахунок впливу на ОСР неможливо.

За підсумками 2020 року у кожному третьому зверненні (480 із 1 568), що надійшли до Держенергонагляду, порушувалось питання незадовільної якості надання послуг з електро- та теплопостачання. Зрозумілим є й те, що споживачі таким чином шукають можливості у законний спосіб вплинути на ситуацію, шукають у Держенергонагляді захисника їх конституційних прав. Але Держенергонагляд обмежений у своїх діях щодо нагляду (контролю) за технічним станом енергетичної інфраструктури споживачів. Оскільки, відповідно до абзацу 2 статті 9 Закону України «Про ринок електричної енергії», державний енергетичний нагляд в електроенергетиці не поширюється на споживачів у частині технічної експлуатації електричних станцій і мереж, енергетичного обладнання тощо.

Стаття 48 Конституції України надає кожному громадянину право на достатній життєвий рівень для себе і своєї родини, й якісне електропостачання безумовно належить до основних умов забезпечення такого рівня. З огляду на це, держава повинна сприяти розв’язанню проблемних питань електропостачання користувачів, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж основного споживача.

Уряд вніс зміни до Переліку товарів, що мають істотну соціальну значущість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 року № 341, розширивши його й на електричну енергію.

На сьогодні, взаємовідносини між субспоживачем та основним споживачем регламентуються Правилами роздрібного ринку електричної енергії (далі – Правила), затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312.

Так, відповідно до абзацу 2 пункту 1.2.3 глави 1.2 розділу I Правил, ОСР забезпечує розподіл електричної енергії власними мережами і технологічними електромережами інших власників, які не виконують функції ОСР, шляхом укладення з цими власниками договорів про спільне використання технологічних електричних мереж на основі типового договору. У разі наявності у цього власника мереж субспоживача, між ОСР та власником мереж укладається договір про спільне використання технологічних електричних мереж (абзац 3 пункту 2.1.4 глави 2.1 розділу II Правил). При цьому межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності між споживачем (субспоживачем) і ОСР (основним споживачем) за технічний стан та обслуговування суміжних електроустановок фіксуються в акті розмежування балансової належності електроустановок і експлуатаційної відповідальності сторін (пункт 2.2.1 Правил).

Відповідальність за неналежну організацію експлуатації та обслуговування електроустановок несуть керівники суб’єктів господарювання, у власності та/або користуванні яких перебувають ці об’єкти (пункт 1.14 частини IV Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів). Проте, відсутність належного контролю за технічним станом електричної інфраструктури споживачів, через електричні мережі яких здійснюється електропостачання інших споживачів, призводить до постачання електричної енергії неналежної якості або припинення електропостачання як такого.

Розв’язання такої проблеми можливе декількома шляхами, які потребують внесення змін до чинного законодавства та нормативно-правових актів. Один з таких шляхів – підсилення адміністративної відповідальності власників електричних мереж (основних споживачів), за допомогою яких здійснюється електропостачання кінцевих споживачів (субспоживачів), внесенням змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Наразі, стаття 95-1 цього Кодексу передбачає максимальне покарання до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (11 350 грн) за порушення вимог нормативно-правових актів та нормативних документів з питань технічної експлуатації електричних станцій і мереж.

Також можна законодавчо прирівняти електричні мережі споживачів, через які здійснюється електропостачання субспоживачам, до операторів системи розподілу особливого типу із обов’язковим ліцензуванням їх діяльності. Це автоматично включить ці мережі до таких, які підлягають державному контролю (нагляду) у сфері електроенергетики. Вочевидь, що такий шлях веде в нікуди, оскільки необхідно враховувати кількість таких споживачів та різних ситуацій формування малих систем розподілу.

Інший можливий шлях – це розширення повноважень Державної інспекції енергетичного нагляду України. Зокрема, відомство могло б здійснювати нагляд (контроль) за дотриманням вимог нормативно-технічної документації у галузі електроенергетики та за технічним станом мереж споживачів електричної енергії, від яких залежить електропостачання субспоживачів. Ще один варіант вирішення проблеми можливий внесенням змін до чинного законодавства шляхом створення підконтрольної нагляду (контролю) особливої групи непобутових споживачів.

У будь-якому разі, пріоритетність та турбота про споживача електричної енергії має стати рушійною силою у здійсненні внесення змін до законодавства для забезпечення надійного, безпечного та якісного енергопостачання.