www.kriv-rn.dp.gov.ua
ГОЛОВНА СТОРІНКА МАПА САЙТУ ДОПОМОГА Неділя, 25 червня 2017 року
Що нового на сайті ?

Архів публікацій
Криворізський район >> Новини
Воєнний злочин: полон і праця на «чужого брата».
Версія для друку Написати листа
Воєнний злочин: полон і праця на «чужого брата».

Достаменно невідомо скільки їх, коли і чому потрапили в полон, але найбільш невирішеним залишається питання визволення, а вже потім – надання статусів військовополонених. Бо за Законом України «Про боротьбу з тероризмом» поняття «заручник» визначається як фізична особа, яка захоплена і (або) утримується. Проте його норми не закріплюють правових гарантій для даної категорії громадян, а більш точними у цій ситуації є норми Женевської конвенції 1949 року про поводження з військовополоненими.

В святкові дні до дружини військовополоненого Наталії Герасименко завітали перший заступник голови Криворізької райдержадміністрації Сінєльнік Світлана Леонідівна та радник голови Криворізької райдержадмінітсрації Валецький Сергій Степанович. Передавали вітання від депутатів Блоку Петра Порошенка «Солідарність», губернатора Дніпропетровської області Валентина Резніченка, голови Криворізької райдержадміністрації Сергія Вікторовича Нагайченка, районних депутатів.

Люди потрапили в полон. Це не їх вибір чи бажання, так склалися обставини. В полоні є тільки одна робота – вижити та чекати визволення. Вижити - найголовніше.

Чоловік Наталії Вікторівни в полоні довгих 2 роки. І ось напередодні Нового Року Наталя отримала звісточку від нього, це єдиний зв’язок за 5 місяців.

Каже, побачила його на відео, уривком, декілька секунд, але за ті секунди промайнуло все: страждання, біль розлуки, туга за рідними, бо в чоловіка є двоє діточок від першого шлюбу.

Микола Миколайович Герасименко мешкає в смт. Радушному, Криворізького району, два роки назад був мобілізований до Збройних Сил України. Пішов з гордістю і надією, що все швидко скінчиться…..та не судилося…Потрапив у полон. Коли їх, хлопців переважно з центральної України тримали в приміщеннях, які більше були схожі на звичайне житло, було легше…бо ніби і стіни казали: скоро звільнять, треба лиш потерпіти. Але потім їх перевезли до 97 колонії в Макіївці. І все. Зв’язок обірвався, перемовини зайшли у глухий кут, хоча наші жестом доброї волі віддали 15 чоловік, та це не справило на терористів ніякого враження. Мабуть в їх розумінні обмін має бути іншим… А зараз взагалі пригальмували процес перемовин - звільняють 1 людину в три місяці, та ще й просять за 1 нашого на обмін 4 терориста.

На 21 січня планує дружина поїздку до Німеччини. Там відбудеться майданчик-зустріч, бож не тільки Україна має вплив на загарбників, а й світова спільнота має сказати своє слово і допомогти ділом.

Сподівається Наталія Вікторівна, що ті домовленості, які є на вищому рівні, пришвидшаться, і її чоловік буде вдома. А далі – довгий шлях реабілітації, безсонні ночі, і очі…очі які бачили полон і війну.

Цього дня представники влади завітали з привітанням і ще до однієї людини, яка чекає зустрічі з сином. До Інни Андріївни певний час доходили різні чутки про сина. Зарадити її розпачю не вистачить слів… Її син, Думчик Ярослав Юрійович 1994 року народження, ще зовсім юний, але такий проворний парубок пішов серед перших на боротьбу із загарбниками. Чи ж то так мало бути, чи то терористи помилилися, та він потрапив як і ще з десяток юнаків до полону «чужого брата». А мав би боронити рідну землю, писати листи до матері та слухати вранішнього солов’я. Натомість невідомо де захоплений у полон чекає примарного часу «Х». Зі сльозами на очах Інна Андріївна щоранку встає і лягає спати, і тільки віра зігріває її надломлену душу, і тільки материнська щира любов, як червона ниточка допомагає її хлопчику триматися… можливо із останніх сил.

Зустріч залишила по собі глибоку вдумливість та поштовх до дій, бо тільки наші справи, кожного на своєму місці допоможуть здолати все, а спільна віра в перемогу України наблизить зустрічі з нашими, такими близькими співвітчизниками.
Версія для друку Написати листа

Про цей сайт | Запитання | Адміністратор